Окремі питання становлення та розвитку права людини на свободу пересування

• Published in: Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право no. 70
• Main Author: Yе. Hryshchenko
• Format: Journal Article
• Language: English
• Published: State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University 01.06.2022
• Subjects: право; свобода пересування
• ISSN: 2307-3322; 2664-6153
• DOI: 10.24144/2307-3322.2022.70.13

У статті досліджуються окремі етапи становлення та розвитку права людини на свободу пересування, аналізуються особливості розкриття його змісту в окремих періодах розвитку державності у Європі та на вітчизняних землях. У роботі з’ясовані ключові детермінанти, що мали вплив на обмеження вказаного права, виявлена складність у його повноцінному державному визнанні та регулюванні. Окрема увага приділяється автором особливостям свободи пересуванні у Римській імперії, середньовічних Англії та Німеччині, появі паспортної системи у Європі та Російській імперії та її впливу на розвиток права на свободу пересування. Проведений аналіз нормативно-правових актів радянської держави, що мали вплив на обмеження свободи пересування окремих категорій громадян, її прив’язку до трудової діяльності. Автор виявляє, що право на свободу пересування в Стародавньому Римі могло розширювати або звужувати інші важливі, зокрема, політичні права особи. Таким чином, поселення, постійне місце проживання як елемент свободи пересування вільної особи мали статусне значення. Відповідно до Великої хартії свобод, саме певна верства населення виступає індикатором права на пересування, тому що транскордонні відносини в приватній сфері на той час були пов’язані переважно з купцями. Торгівля стає матеріальною основою для доктринального закріплення свободи пересування, оскільки практично усуває рух як щось природне і прибуткове. Автор доводить, що Декларація незалежності США чітко визначає свободу пересування як самоочевидну, притаманну людській природі, яка не викликає сумнівів і потрібно боротися проти її обмежень з боку монархії. Право пересуватися більше не є просто юридичною цінністю, а є універсальним благом. Запровадження паспорта в 1857 році в Російській імперії свідчить про те, що свобода пересування обмежувалася дозволом держави у вигляді спеціального документа, що було зумовлено необхідністю контролю і нагляду за переміщенням населення, особливо селян і міщан. У статті проаналізовані нормативно-правові акти радянської держави, які вплинули на обмеження свободи пересування окремих категорій громадян, прив’язку їх до роботи. Право пересуватися тепер безпосередньо залежить від виконання обов’язків перед державою.