ВЕРХОВЕНСТВО КОНСТИТУЦІЇ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ПРАВОПОРЯДКУ У НОРМАТИВІСТСЬКІЙ ПРАВОВІЙ ДОКТРИНІ

• Published in: Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences no. 11; pp. 29 - 34
• Main Authors: Гоцуляк, Ю. В., Турченко, О. Г.
• Format: Journal Article
• Language: English
• Published: 10.08.2022
• ISSN: 2616-7611; 2616-762X
• DOI: 10.36477/2616-7611-2022-11-05

Стаття присвячена питанням дослідження феномену конституції як фундаментального принципу правопорядку у позитивістській правовій традиції. Авторами обґрунтовується, що конституція це не просто нормативна категорія, це закономірний результат розгортання атрибуту ієрархії у правовій реальності. На основі дослідження нормативного вчення Г. Кельзена робиться резюме, що правова реальність вимагає вертикальних зв’язків, щоб правові приписи могли отримати щонайменше у свідомості обов’язкового характеру. Ієрархічність права не може передбачати безкінечності підпорядкування однієї норми іншій, вона вимагає дискретності, завершеності. Констатується, що у державно-правовому бутті конкретний вимір засадничої норми – це Конституція, але завдяки обґрунтуванню Г. Кельзена стає зрозумілою дійсна цінність такого правового феномену. Конституція стає підставою для існування решти норм, вихідним началом, як формальним, так і ментальним. Через аналіз вчення Кельзена про засадничу норму авторами пояснюється особливе положення конституції у правосвідомості людини, оскільки навіть не будучи суттєво зануреною у її зміст, вона все одно до неї апелює як до чогось первісного, вихідного. Авторами аргументується положення, що мінливість суспільних відносин потребує гнучкості у створенні нових норм і зміні старих, але, щоб правова система не впала у суцільний релятивізм виникає потреба у стабільному факторі, що задає вектор розгортання правових змістів у соціальній реальності. Таким фактором зрештою і слугує конституція. У статті доводиться, що конституція завжди має онтологічну основу, яка концентрується у певних результатах людської екзистенції, зокрема, у звичаї як первинному регуляторі суспільних відносин. В залежності від осередку правового змісту (мораль, релігія, комунікація, свідомість тощо) наповнюється конституційна форма.