Відеоарт 1960–1970-х років: контроверсія до телебачення та модерного мистецтва

• Published in: Vìsnik. Mistectvoznavstvo (Kiïvsʹkij nacìonalʹnij unìversitet kulʹturi ì mistectv) no. 49; pp. 64 - 71
• Main Author: Печеранський, Ігор
• Format: Journal Article
• Language: English
• Published: Kyiv National University of Culture and Arts 15.12.2023
• Subjects: 1960–1970-ті рр; аудіовізуальне мистецтво; відеоарт; відеоперфоманси; відеотехнології; модерне мистецтво
• ISSN: 2410-1176; 2616-4183
• DOI: 10.31866/2410-1176.49.2023.293286

Мета статті – дослідити становлення відеоарту в 1960–1970-х рр. крізь призму його протистояння з телебаченням та модерним мистецтвом; розкрити роль внутрішніх (власне, контроверсійних) міжгалузевих зв’язків як фактора розвитку аудіовізуального мистецтва впродовж зазначеного часу. Результати дослідження. Виявлено, що відеоарт цього раннього періоду є продуктом розвитку відеотехнологій та контркультурно-авангардистської хвилі в мистецтві, представники якого в 1965–1970-х рр. творили ще в рамках модерністських настанов, а вже наприкінці 1970-х рр. шукали за допомогою відео нові форми та художні стратегії, відходячи від модернізму з його «кризою репрезентації». Доведено тезу, згідно з якою чимало робіт ранніх відеохудожників були справжнім протестом проти модерністського розуміння мистецтва як чогось трансцендентного та елітарного, зміст якого опосередкований та генерований різними художніми інституціями та авторитетними думками. Всупереч цьому вони пробуджували в глядачеві «активного» суб’єкта як творця сенсів і співтворця відеоарту, що виявився пошуком нових функцій мистецтва й можливостей прямої комунікації між художником і глядачем. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві розглянуто контроверсію раннього відеоарту до телебачення та модерного мистецтва як чинник розвитку аудіовізуального мистецтва. Висновки. На відміну від традиційного кінематографічного лінійного наративу та гегемонії телебачення, відеохудожники 1960–1970-х рр. вдавалися до численних експериментів, направлених на виявлення розмаїття рівнів і відтінків суб’єктивного глядацького досвіду, залучаючи до своєї творчої лабораторії водночас із відеотехнологіями і значний на той час потенціал авангардного мистецтва ХХ ст. В результаті відеоарту вдалося згенерувати власну художню мову та естетику піднесеного; виробити технологію зйомки, котра запропонувала художнику те, що не міг дати кінематограф – відеофітбек, або зворотній зв’язок, завдяки якому відеоарт не демонстрував реальний світ, а став його невід’ємною частиною.